Почата розмова з Мертвим півнем
Все було так: у «PostПоступі» проходив конкурс молодих поетів «10 пляшок медовухи!» Я здуру відправила туди свою писанину. І була звісно ж здивована, коли пан Юрій Винничук пустив у друк куски моєї довгої нудної прози, писаної короткими рядками, попередньо видаливши звідти усі розділові знаки. Мало того, мені ще й заплатили ))
Але це не найцікавіше. Те, що в тому ж номері можна було читати дописи Андруховича і Москальця не є дивним. Але інтерв`ю, назване, здається «Прогулянки вуличками Львова з Михайлом Барбарою» мене порадувало неймовірно. Мила молоденька журналісточка все намагалася витягнути з Тебе якусь неймовірно романтичну історію, а Ти дупля не давав, що вона в Тебе хоче і навіщо воно їй. Так і не висповідався нічим путнім.
Справа в тому, що я можу Тобі все пояснити )) В тому моєму верлібрі «Помилково допущена до пристойного товариства» є згадка і про Андруховича, і про Москальця, і про Дашковича, і про Бороду, і про … Міська Барбару. Звучить кусочок про Тебе: «…Був час коли я грала в більярд/ із Михайлом Барбарою/ переможений ставив коньяк/ я ставила і пила і ніби-то й зваблювала/ але йому було пофіг мило посміхався/ він не хотів мене навіть приблизно/ він хотів свою дружину і мало кого ще/ він не ригав хоч і багато матюкався/ Ригала я наступного ранку…»
То старий добрий Винничук, відбираючи вірші й потрапивши на мої, якраз, мабуть, згадав собі, що є в нас не лише Неборак, Андрухович, Дереш і Карпа. А ще є мертвий півень Барбара. Тоді й наслав на Тебе пост-поступівську журналістку, щоб Ти їй розказав історію на кшталт описаної мною. ))) Але в неї ніц не вийшло.
Отже, на «Прокиданні» я трохи позадавала Тобі запитань і Ти трохи повідповідав. Але, на жаль мобілка, якою я користувалася замість диктофона не.. гм.. Тому, по пам`яті:
– Ідея зробити концерт у неділю, рано-ранесенько, о десятій годині, та ще й після суботнього святкування Дня міста – це просто неймовірно правильна ідея. Зібралися на концерт лише найзатятіші фанати, що стовідсотково віддані Мертвим півням. От чия це була шалена ідея? Хотіли визначити «вибраних півнями»?
– Знаєш, може ти й права. Так і хотіли. – геть не посміхається пан Барбара
– Зі сцени ви підштрикували публіку, що нам подавай старе й добре знане. І що на нове, котре цікавіше, власне, учасникам гурту, люди якраз реагують слабенько. Я й сама беру участь у ревищі, котре піднімається на «…літо буде…», «…б`ютіфул Карпати…», але також на «…брат, піва кончілась…», «…& everybody fucks you…». А що є Твоїм улюбленим?
– Те, що нове, те й улюблене. Кожна нова пісня, як дитина. Ми її виношуємо, народжуємо, бавимося з нею і любимо більш за все. Зараз ось якраз таким улюбленим дітищем є альбом «Кримінальні сонети».
– Куди ви возите своїх дітей вигулювати?
– Беремо їх в концертний тур по Україні.
– От скажи, Михайле, ті гроші, що ви маєте як виручку за концерт. За альбом. Вам їх вистачає тільки на проект наступний? Чи залишається трохи й собі?
– Трохи залишається. – Відповідь Михайла, як завше, багатослівна )))
– А якесь зацікавлення до вас міністерство культури хоч іноді проявляє?
– Ні, не помічав такого.
Шкода, звичайно, але на іншу відповідь я не сподівалася. І було на тому концерті ще одне, чого я не сподівалася, але за чим не було шкода: побіля сцени, де співали «Мертві півні», не стояло ланцюжка міліції чи будь-якої охорони. Лиш сходи на неї беріг позитивний патлатий нєфор, обличчя котрого ще сяяло дитячими рисами. А сам Місько уважно вслухався у питання журналістів, фотографувався з усіма охочими і терпляче роздавав автографи. Хлопці, у вас ще все попереду…
Отже, в «Чеширському коті» у вівторок 17-го, в знак підтримки ірландців ми, надіюся, продовжимо розмову, для моєї «Сіверщини».. Можливо з копією на «Високий Вал», і вже точно з копіпастом на pryluky.com та orynka.sumno.com.
Дуже весело, Орисю, читати як ви фантазуєте на тему того, які стосунки між працівниками редакції "PostПоступу" і якого віку ці працівники, але поза тим я не помітила, щоби вам вдалося витиснути з Барбари щось насправді путнє, аби критикувати роботу інших. І, певна, вам будуть цікаві подробиці нашої кількагодинної прогулянки Львовом з Барбарою(до речі, матеріал називається "Провокація Ностальгію"), то скажу – він був не сам, зі Світланою, а отже й тут ховається причина не великої балакучості на ліричні теми... Поза тим – жодних особистих образ!Натхнення вам, Орисю, маєте легкий і приємний стиль писання!
Боже, Катю, дякую Вам за цей коментар. Я така здивована, що мої дописи хтось читає. Насправді, все це писалося виключно для Михайла Барбари, аби спробувати викликати в нім хоч якісь туманні спогади, і щоб наше в'ю на St.Patric's Day не було надто відстороненим. І Ваша правда, що про відносини у PostПоступі я можу лишень фантазувати )), бо ж доступитися до редакції колись, коли я працювала у Поступівській рекламній агенції мені так і не вдалося. Мені було вісімнадцять і я дивилася на журналістів, як на богів. От якби тоді мені сказали:"...маєш легкий і приємний стиль писання..." )) А зараз я вже надто далеко від свого Львова і любого PostПоступу ))
Якщо Вас дуже злить цей допис, я звісно ж його видалю. Альбо частину )) Знаєте, цей пост зробив свою справу, – коли я підійшла до Міська поза-позавчора, він спитав "То Ти ото, шо тоді почала у Львові?" )))