Думаю

Прочитала статтю Наталочки Строгецької про Олега Короташа. Полізла читати поезію Олега Короташа, про котру я вже якось чула і хотіла почитати. Прочитала. Зрозуміла. Не знаю чи зрозуміла. За деякими словами полізла у Вікіпедію. 

Якимось таким правильним чином перший вірш був той, що присвячений Юрієві Покальчукові. І виплило дивне чуття. Я дуже недовго мала змогу любити Юрія Покальчука (смішно звучить, як для моєї розбещеної свідомості). Одне інтерв`ю в Прилуках, електронна переписка, два-три телефонні дзвінки, інтерв`юшні посиденьки в київському "Купідоні", одна поїздка на машині, один захід – виставка мистецьких робіт в`язнів у Державному департаменті України з питань виконання покарань, куди він мене протягнув як журналіста-фотографа без документів (тобто взагалі без будь-яких!), знову телефонні дзвінки, листування і привіти через спільного знайомого художника Анатолія Риженка. Через тогож пана Анатолія він передавав вітання уже з лікарні. Мало. Дуже мало часу, щоб називати це дружбою. Але пан Юрій був доступним у спілкуванні. Хоч на початках я боялася, що буде навпаки. Дражнила його словосполученням "Ваша літературна порнографія". Заперечував, що не можна мистецький твір називати порнографією... Що туди автор вкладає душу... Весело було.

Так от, ще до ось останньої виданої книги Короташа "Елегії острова Патмос" передмову написав Василь Герасим'юк. І якщо ці хлопці – Короташ та Герасим`юк – такі ж як Покальчук. Я хочу з ними спілкуватися.

Треба б собі зробити дві півкниги: "Всратисьякеособисте" і "Всракусоціальне" .Тай  туди вписати те, що я хаотично вносила у сторіночку на vydelka.com : "планокурвисько: димні сни" і те що витсить на лайфджорнал: "екстазичні польоти"

От.....